Автор фото, Metin Aktas/Anadolu Agency/Getty Images
Підпис до фото, Ексгумація тіл у Бучі, квітень 2022 рокуArticle information
- Author, Сергій Горяшко, Єлизавета Фохт
- Role, ВВС
- 7 годин(и) тому
Назва міста під Києвом назавжди стала синонімом воєнних злочинів російської армії та розділила війну на "до Бучі" та "після". Після вбивств мирних жителів у Бучі минуло три роки, але події березня 2022 року досі впливають на слова та дії політиків як в Україні, так і в Росії. ВВС розповідає, чому.
Увага: стаття містить подробиці та фотографії, які можуть шокувати
Три роки тому засновницю ООН Росію виключили із Ради з прав людини цієї організації. 7 квітня 2022 року Генасамблея ООН призупинила членство Росії в Раді через свідчення про "грубі та систематичні порушення" прав людини російськими військовими під час вторгнення в Україну. Після голосування в Генасамблеї Росія вирішила сама вийти з Ради достроково.
Пропозицію про виключення Росії внесли США 4 квітня – за кілька днів після публікацій у ЗМІ свідчень масових убивств мирних жителів у місті Буча Київської області.
"Участь Росії в Раді з прав людини – це фарс", – сказала тодішня посол США в ООН Лінда Томас-Грінфілд. Тоді жахливі кадри тіл людей у цивільному одязі, що лежать на вулицях та у дворах будинків у Бучі, вже розійшлися в медіа. Іноземні лідери виступили зі словами засудження вбивств мирних жителів та вимагали знайти винних.
З того часу минуло три роки, але про Бучу не забувають не лише в Україні та на Заході, а й у Росії. 2 квітня 2025 року Дмитро Полянський, представник Росії в ООН, виступав на неформальній зустрічі членів Ради безпеки з доповіддю "Дезінформація та саботаж мирного процесу в Україні". Промова була цілком і повністю присвячена Бучі.
Полянський прямо назвав те, що сталося у місті, "постановкою" та "провокацією", задуманою, на думку Москви, заради зриву мирних переговорів навесні 2022 року.
"Завдання полягало в тому, щоб знайти вагомий привід для продовження війни і переконати співвітчизників та міжнародну громадську думку в тому, що домовлятися з росіянами – не варіант", – говорив дипломат.
Тоді, після оприлюднення фактів загибелі мирних жителів у Бучі, багато хто у світі дійсно вважав, що розмовляти з Росією не можна. Зараз же, через три роки, з подачі нового президента США Дональда Трампа дипломатичний процес знову в розпалі.
Але слово "Буча" постійно звучить і в контексті нових переговорів. Після того, як наприкінці лютого Трамп розкритикував українське керівництво за те, що воно не змогло запобігти війні, у впливовому виданні New York Times вийшла стаття з таким заголовком: "Буча запитує: чи Дональд Трамп пам'ятає влаштовану Росією різанину?"
"Диявол на землі"
Пропустити WhatsApp і продовжити
BBC Україна тепер у WhatsApp
Головне про Україну та світ – у нашому WhatsApp-каналі
Клікніть тут, щоб підписатися
Кінець WhatsApp
Володимир Зеленський, побувавши у Бучі після її звільнення, сказав, що російські військові влаштували у місті геноцид. "Ми знаємо про тисячі вбитих і закатованих людей, з відрубаними кінцівками. Зґвалтовані жінки, вбиті діти", – говорив він.
Зеленський не повідомляв про точну кількість загиблих саме у Бучі. Мер Анатолій Федорук на початку квітня 2022 року розповів, що влада констатувала загибель 320 цивільних у місті.
Кількість жертв згодом зросте – згідно зі звітом Бучанського архівного відділу, який є в розпорядженні ВВС, з початку повномасштабного вторгнення Росії 24 лютого і до 31 березня 2022 року, коли російська армія з Бучі відступила, у місті загинула 381 людина.
Люди вмирали не лише від куль та уламків снарядів (таких жертв 281), а й через відсутність ліків та медичної допомоги (100 людей). Загалом у Бучанському районі за час російської окупації загинули близько 1200 осіб, за даними Національної поліції України. 43 тіла загиблих залишаються непізнаними, а 38 жителів Бучі вважають зниклими безвісти.
Тодішній голова МЗС Дмитро Кулеба після звільнення міста говорив в інтерв'ю ВВС, що "бійня в Бучі повинна усунути будь-які коливання і небажання Заходу забезпечити Україну всією необхідною зброєю, включно з бронетехнікою".
Все це країні американські та європейські союзники справді поставлять, але згодом і поступово. Навіть HIMARS з'являться в України у червні 2022 року, решта зброї – ще пізніше.
Автор фото, Spencer Platt/Getty Images
Підпис до фото, Фото з убитим мирним жителем у Бучі демонструють на Радбезі ООН, 5 квітня 2022 року
Втім, російська влада, яка називає вбивства цивільних у місті провокацією та фейком, все одно стверджувала, що Україна та Захід "підлаштували Бучу", щоб виправдати нові військові поставки Києву і зірвати мирні переговори.
Події в Бучі стали своєрідним вододілом у війні – частково не менш значимим, ніж безпосередній початок російського вторгнення. Масові страти мириних жителів змінили те, як на війну стали дивитися не тільки в Україні, а й у всьому світі. Після оприлюднення перших кадрів із Бучі західні країни вислали зі своїх територій майже 200 російських дипломатів – більше, ніж після 24 лютого 2022 року.
Зеленський на пресконференції у першу річницю повномасштабної війни сказав, що саме наслідки російської окупації Бучі стали для нього найстрашнішим моментом усієї війни.
"Напевно, те, що я побачив у момент, коли ми деокупували… Було дуже страшно. Ми побачили, що реально диявол не десь там. Він – на Землі", – сказав Зеленський.
Через тиждень після звільнення Бучі туди приїхали лідери ЄС Урсула фон дер Ляєн та Жозеп Боррель. За рік після того, що сталося, там побували майже всі головні західні лідери – президент Франції Макрон, канцлер ФРН Шольц, прем'єр Британії Джонсон, прем'єр Канади Трюдо та багато інших. Підтримка союзників, насамперед військова, відтоді помітно зросла.
У Росії різанина в Бучі призвела до чергового витку політичних репресій – усі три роки після подій у цьому місті влада заводить справи на людей, які пишуть про розправи над мирними жителями. Найвідомішою стала справа політика Іллі Яшина, якого посадили на 8,5 років за стрім про події в Бучі (торік він вийшов на волю в результаті обміну).
Але переслідували десятки інших людей: від московської медсестри до удмуртського адвоката. Багатьох журналістів, які писали про Бучу, суди РФ заарештували або засудили у справах про воєнні фейки заочно.
"Ваша культура та людська подоба загинули разом з українцями та українками"
До війни Буча була відома як хороше місце для проживання київського середнього класу. До центру Києва – 30 км. В інтерв'ю Дмитру Гордону вже після окупації та звільнення Бучі її мер Федорук розповів, що до початку війни у місті жило 53 тисячі людей. З них в окупації опинилися близько 3 тис. З урахуванням того, що кількість жертв російської армії в Бучі перевищила 400 осіб, під час окупації там убили "кожного п'ятого мешканця".
З початком повномасштабного вторгнення Росії в Україну Буча та сусідній Ірпінь стали місцями найзапекліших боїв. Росія наступала у напрямку Києва з боку українсько-білоруського кордону, армія РФ взяла Чорнобиль, потім Іванків, а звідти вирушила на столицю – одна колона через Бородянку й далі Варшавським шосе (дорога М07 Київ-Ковель); а друга – через Димер на Вишгород. ЗСУ підірвали міст через річку Ірпінь у Демидові, на південь від Димера, через що обидві колони були змушені продовжувати наступ через Гостомель, Ірпінь та Бучу.
Так Буча виявилася важливою стратегічною точкою для розвитку наступу російської армії на Київ. Місто було під окупацією російських військових майже місяць.
Перші свідчення про те, що російська армія вбиває мирних жителів, з'явилися ще тоді, коли Буча була під російським контролем. Про ці вбивства розповідали жителі, яким вдалося евакуюватися, публікували й відеозаписи з безпілотників із кадрами того, як російські військові розстрілюють цивільних.
Супутникові знімки та відео з місця показували появу братської могили довжиною майже в 14 метрів поряд з церквою Андрія Первозванного та Всіх Святих.
Але справжні масштаби воєнних злочинів стали зрозумілими після того, як російські військові покинули місто.
Після виведення військ РФ наприкінці березня 2022 року українська влада та міжнародні слідчі з ООН, Міжнародного кримінального суду, а також журналісти – і українські, й іноземні – виявили в Бучі і масові поховання, і тіла мирних жителів, що лежали на вулицях, у дворах, у підвалах будинків і в колодязях. Деякі жертви були із зав'язаними руками, застрелені впритул.
Супутникові знімки та перехоплені переговори підтвердили, що тіла залишалися на вулицях ще з часу присутності російських військ. Розслідування ООН та Human Rights Watch встановили, що у Бучі російські військові навмисно вбивали мирних жителів, тобто згідно з міжнародним правом, коїли воєнні злочини.
Автор фото, SERGEI SUPINSKY/AFP/Getty Images
Підпис до фото, Тіла мирних жителів у масовому похованні у Бучі після звільнення міста, 3 квітня 2022 року
Міжнародний кримінальний суд (МКС) та українські прокурори розпочали розслідування воєнних злочинів, встановивши причетні до вбивств російські військові підрозділи. За даними української поліції, загальна кількість розкритих вбивств станом на березень 2025-го – 68. З них направили до суду справи про вбивства 11 людей. 24 російським військовим Україна висунула підозру у скоєнні цих злочинів.
Серед них, наприклад, командир розвідувального взводу 76-ї десантно-штурмової дивізії РФ Артем Тареєв – його підозрюють у тому, що він наказав вбивати всіх у районі, через який проходив маршрут евакуації. Виконуючи цей наказ, за версією українських слідчих, російські десантники розстріляли Ірину Фількіну, "жінку з червоним манікюром", а також іще понад 10 мирних жителів. Вбивство Фількіної потрапило на відео.
Буча – не єдиний випадок під час повномасштабного вторгнення в Україну, коли російську армію звинувачували у воєнних злочинах.
У Маріуполі російські війська безперервно бомбили цивільну інфраструктуру, зокрема пологовий будинок та театр. За оцінками української влади, жертвами боїв за Маріуполь стали не менше 25 тис. людей, з яких 5-7 тисяч загинули під руїнами власних будинків, які обвалилися внаслідок обстрілів.
В Ізюмі Харківської області в результаті дій російської армії теж загинуло багато мирних жителів. Після звільнення міста українськими силами у вересні 2022 року там виявили масове поховання із понад 445 тілами.
Повідомлення про те, що російські військові катують, б'ють та вбивають мирних жителів, надходили і з Херсона, коли його контролювала армія Росії, та з інших окупованих міст.
Автор фото, Oleksii Chumachenko/Anadolu Agency/Getty Images
Підпис до фото, Цвинтар автівок мешканців Бучі, 3 квітня 2023 року
Але саме Буча стала центром уваги і в Україні, і у світі: саме це місто стало символом наслідків російської окупації.
З нього ж розпочалася й масштабна громадська дискусія про те, що провина за війну лежить не лише на Путіні, а й на російському суспільстві загалом.
"Так тепер сприйматиметься російська держава. Ваша культура і людська подоба загинули разом з українцями та українками", – сказав Зеленський у відеозверненні 3 квітня 2022 року.
"Жест доброї волі" та пістолет біля скроні
Переговори про мир між Росією та Україною розпочалися через чотири дні після початку повномасштабного вторгнення у Білорусі.
28 лютого на Гомельщині, неподалік українського кордону, в районі річки Прип'ять зустрілися російська та українська делегації. До складу української делегації увійшли міністр оборони країни Олексій Резніков, голова фракції "Слуга народу" у Верховній Раді Давид Арахамія та радник голови офісу президента Михайло Подоляк.
Російська делегація була менш представницькою – заступник голови МЗС Росії Андрій Руденко, посол у Білорусі Борис Гризлов, голова міжнародного комітету Держдуми Леонід Слуцький та заступник міністра оборони Олександр Фомін. Очолив її помічник президента Володимир Мединський, колишній міністр культури РФ.
Співрозмовники ВВС відзначали, що Мединський не має такого доступу до російського президента, як українські переговорники до Зеленського. Сам склад російської делегації викликав сумніви у щирості бажання Кремля зупинити бойові дії.
Першою значною подією, яку Росія представила як результат цих переговорів – делегації зустрічалися ще кілька разів особисто та спілкувалися по відеозв'язку весь березень – став "жест доброї волі", а саме відступ російської армії з Київської та Чернігівської областей. Російське міноборони відступом маневр не називало, але повідомило про "кардинальне зниження інтенсивності бойових дій" на цих напрямках.
Автор фото, Narciso Contreras/Anadolu Agency/Getty Images
Підпис до фото, Згоріла російська бронетехніка на вулиці Бучі, 4 квітня 2022 року
Після переговорів у Стамбулі 29 березня 2022 року заступник міністра російського міноборони Олександр Фомін оголосив, що Москва ухвалила таке рішення "з метою підвищення взаємної довіри" та створення умов для подальших переговорів.
Міністр оборони РФ Сергій Шойгу, який виступив того ж дня, оголосив, що "загалом основні завдання першого етапу операції виконані", що "дозволяє зосередити основну увагу та основні зусилля на досягненні головної мети – звільненні Донбасу".
Словосполучення "жест доброї волі" першим виголосив прессекретар Кремля Дмитро Пєсков в інтерв'ю французькому телеканалу LCI 5 квітня 2022 року.
Російські війська з початку повномасштабного вторгнення майже місяць безуспішно намагалися просунутися на південь за Житомирську трасу та безпосередньо у бік Києва.
Блискавичної війни з окупацією української столиці за "два-три дні", як це передбачали і російські пропагандисти, і деякі західні воєначальники, зокрема й американський голова Об'єднаного комітету начальників штабів Марк Міллі, не сталося. На піку свого просування – у березні 2022 року – Росія окупувала близько 27% території України (включно з Донбасом та Кримом), до кінця 2024 року ця цифра скоротилася до 18,5%.
Спроби російської армії відрізати Київ із заходу так і не стали успішними, пройти далі через Ірпінь росіянам не вдалося, хоча вони окупували Макарів та вийшли до Житомирської траси. За Макарів та околиці йшли важкі бої.
У другій половині березня потенціал атаки росіян почав спадати. 22 березня ЗСУ остаточно вибили російські збройні сили з Макарова, що на південь від Бучі.
Макарів – частина того ж північно-західного плацдарму російської армії, що і Буча. З нього російські сили, ймовірно, намагалися просунутися на південь через Житомирську дорогу (трасу "Київ-Чоп"), щоб оточити Київ.
28 березня стало відомо про те, що ЗСУ змусили російські війська піти і з сусіднього з Бучею Ірпеня – міста, за який місяць ішли запеклі бої. За понад місяць від початку повномасштабного вторгнення Росії так і не вдалося розвинути запланований наступ на Київ. Через проблеми з логістикою та небезпеку оточення українськими силами, які контратакували, російське угруповання було змушене відступити до Білорусі.
Словосполучення "жест доброї волі" перетворилося на мем – так жартували про інші російські військові невдачі.
Міноборони Росії в кінці червня 2022 року назвало "жестом доброї волі" і відхід з острова Зміїний у Чорному морі – його російські війська захопили в перший день війни. Відтоді Україна неодноразово обстрілювала російські сили, що розмістилися на ньому.
Кремль ніколи не визнавав, що Росія зазнала поразки під Києвом або на острові Зміїний, представляючи відступ від Києва як рішення, необхідне для більш пріоритетного "звільнення" Донбасу.
Попри те, що про "жести доброї волі" російської армії з іронією писали і пишуть навіть провоєнні блогери, коментуючи невдачі збройних сил Росії, це словосполучення продовжує часто з'являтися в офіційних заявах влади – востаннє міноборони Росії у березні 2025 року так коментувало обмін полоненими з Україною на тлі переговорів про перемир'я.
Автор фото, Chris McGrath/Getty Images
Підпис до фото, Знищена техніка на вулиці у Бучі, 6 квітня 2022 року
Згідно з офіційною заявою російського міноборони, військові повністю вийшли з Бучі 30 березня. Втім, 31 березня британське міноборони повідомляло, що російські війська все ще контролюють Київську область на північному сході, зокрема й Бучу. А телеканал міноборони Росії "Звезда" 1 квітня повідомляв, що російські морпіхи ведуть "зачистку" населених пунктів у Київській області, щоб закріпитись у них.
Путін зараз, через три роки після російського відступу з Київської області, стверджує, що Росія звідти пішла, щоб створити умови для переговорів з Україною.
"Деякі європейські лідери у розмовах зі мною телефоном сказали про те, що неможливо Україні підписувати мирний договір з пістолетом біля скроні", – казав він у січні у розмові з кореспондентом ВДТРК Павлом Зарубіним.
Те саме словосполучення про "пістолет біля скроні" він вжив і на зустрічі з керівництвом МЗС Росії 14 червня 2024 року: "29 березня 2022 року ми відвели свої війська від Києва, оскільки нас запевняли в тому, що потрібно створити необхідні умови для завершення політичного переговорного процесу. І що не можна одній зі сторін підписувати такі угоди, як казали наші західні колеги, з пістолетом біля скроні".
Самі звинувачення в тому, що російська армія скоїла воєнні злочини в Бучі, Путін прокоментував докладно лише одного разу, 12 квітня 2022.
"Ну послухайте, я розмовляв із колегами із західних країн часто, коли вони мені кажуть "Буча", я питаю: а ви у Рацці були коли-небудь? Ви бачили, як це сирійське місто начисто, під саму землю, було знищене зверху американською авіацією?" – сказав Путін.
Далі він заявив, що інформація про воєнні злочини армії Росії в Бучі – це "фейк", й розповів, що отримав від Олександра Лукашенка якісь документи, що підтверджують це: "Як, хто – у колег перехоплення є відповідні, – на якому транспорті приїжджав у цей населений пункт і створював умови для організації цієї провокації та фейку".
Про це ж Путін сказав кілька тижнів по тому, 26 квітня на зустрічі з генсеком ООН Антоніо Гуттерішем: "Ми знаємо, хто це робив, ми знаємо, хто готував цю провокацію, якими засобами, що за люди працювали над цим". ʼ
Ані Путін, ані Кремль за наступні три роки не продемонструють публічно ані документи, ані інші дані про "провокацію", які вони нібито отримали від спецслужб.
3 квітня, коли у ЗМІ з'явилися фотографії з тілами мирних жителів Бучі на вулицях міста, Гуттеріш заявив, що "шокований зображеннями вбитих мирних жителів у Бучі" і писав про необхідність незалежного розслідування. У відкритій частині зустрічі з Путіним через три тижні генсек ООН, згідно з публікацією на сайті Кремля, заяви президента Росії про Бучу залишив без коментарів.
Кінець прямих переговорів
28 березня 2022 року українська влада повідомила про звільнення сусіднього з Бучею Ірпеня. Але увага світу тоді була прикута до Стамбула – там йшла підготовка до зустрічі делегацій з Москви та Києва. Тло переговорів тоді більше затьмарювала гуманітарна катастрофа в Маріуполі, повністю оточеному Росією, ніж бої на Київщині.
З початку березня представники Росії та України кілька разів зустрічалися в Білорусі (зокрема за сприяння мільярдера Романа Абрамовича). Тоді виникла слабка надія, що війну вдасться зупинити дипломатичним шляхом. Домовлятися про важливі деталі можливої мирної угоди сторони вирішили у Туреччині 29 березня.
Автор фото, Cem Ozdel/Anadolu Agency/Getty Images
Підпис до фото, Російська та українська делегації на зустрічі у Стамбулі 29 березня 2022 року – тоді масштаби трагедії у Бучі були ще не зрозумілі
Заходячи до зали у палаці Долмабахчі, українські переговорники на чолі з головою фракції партії "Слуга народу" у Верховній Раді Давидом Арахамією, ще нічого не знали про масштаби страт цивільних у Бучі.
Сам Арахамія в інтерв'ю американському журналісту Саймону Шустеру розповідав, що Зеленський так інструктував його перед початком контактів з росіянами: "Головне, щоб вони нас почули, отримали сигнал, що ми готові домовлятися". Тоді президент України справді говорив про мир постійно – у перший же день війни він сказав, що "не боїться" говорити з Росією, зокрема, про нейтральний статус.
Зупинити війну одна зустріч у Стамбулі не могла. Але після її закінчення у світових ЗМІ вперше з'явився обережний оптимізм щодо можливої зупинки кровопролиття. "Перші ознаки значного прогресу у мирному процесі", – писала NYT після завершення переговорів.
За підсумками тієї зустрічі Росія оголосила про "жест доброї волі" та виведення військ у Київській області. Україна запропонувала схему можливого миру: вона припускала, що Київ погодиться на нейтральний статус і відмовиться від розміщення іноземних баз, отримавши гарантії безпеки, а долю окупованих територій обговорять лідери країн. Сторони домовилися продовжувати спілкування – як багато разів розповідала ВВС, воно справді продовжилося в онлайн-режимі.
Але вже за два дні після зустрічі до Бучі увійшла українська армія. 1-2 квітня світові ЗМІ та соцмережі поширили фотографії тіл мирних жителів, убитих російською армією.
У розмові з ВВС радник голови офісу Зеленського Михайло Подоляк, який їздив до Стамбула, визнавав: якби на момент зустрічі влада мала вичерпну інформацію про події в Бучі, то саме комюніке за підсумками зустрічі було б жорсткішим.
Він припускає, що українська влада як мінімум згадала б там "нелюдські методи війни". Те, що сталося в Бучі, справді вплинуло на українських переговорників, визнавав співрозмовник ВВС з російського боку – деякі члени делегації "закрилися".
4 квітня до Бучі приїхав Володимир Зеленський. А 5 квітня, розповідав Саймон Шустер у своїй книзі "Шоумен", президент зібрав на вечерю з десяток високопосадовців – зокрема тих, хто їздив на переговори у Стамбулі. Дискусія була напруженою: Арахамія та більшість інших учасників зустрічі вмовляли президента зупинити переговори та відмовитися від зустрічі з Путіним.
"Ви маєте розуміти, що йде війна, – відповів їм Зеленський. – Жертв може бути ще більшим, можуть відбутися ще більші жахливі події. Якщо є хоч один шанс знайти механізм, який зупинить війну, ми повинні це зробити. Ми не можемо його упустити".
Про це ж він говорив і публічно. Спілкуючись із журналістами після візиту в місто, Зеленський говорив, що "кожна така Буча битиме просто тебе по руках щодо тих чи інших переговорів", але продовжувати діалог необхідно.
Автор фото, EUROPA PRESS/Getty Images
Підпис до фото, Володимир Зеленський по відеозв'язку виступає перед парламентом в Іспанії наступного дня після візиту до Бучі, 5 квітня 2022 року
Але мірою оприлюднення нових фактів вбивств у Бучі та інших містах діалог між сторонами ставав дедалі холоднішим. Про це прямо говорили й українські урядовці. "Після Бучі стало особливо важко продовжувати розмову з росіянами", – зізнавався міністр закордонних справ України Дмитро Кулеба у середині квітня.
Потім на настрій російських переговорників і особисто Путіна вплинуло затоплення флагмана російського Чорноморського флоту – крейсера "Москва". У результаті до літа 2022 переговори фактично зупинилися.
Прямих переговорів між Росією та Україною щодо мирної угоди з того часу так і не було. Причиною зриву діалогу стала не лише відсутність прогресу за положеннями мирного договору, а й остаточний підрив і без того слабкої довіри між сторонами, який розпочався саме з подій у Бучі.
Із зустрічі у Стамбулі минуло вже понад три роки, але російська сторона досі згадує про неї, стверджуючи, що Україна "зірвала" домовленості. Влітку 2024 року Володимир Путін звинуватив Київ у тому, що той влаштував "брудну провокацію" у Бучі саме для того, щоб "пояснити відмову від тих результатів, яких досягнули під час переговорів".
Саму цю відмову російська влада пов'язує не з небажанням Києва йти на поступки навесні 2022 року, а з тиском західних країн.
Про Бучу в контексті переговорів згадує й українська влада – зокрема зараз, коли дипломатичний процес активізувався з волі президента США Дональда Трампа. Днями, коментуючи відсутність прогресу на переговорах, Зеленський сказав, що у Москві "відверто знущаються" зі спроб досягти миру. І додав у тому ж зверненні: "Нормалізувати те, що вони робили в Бучі, Маріуполі, в інших наших містах і селах просто неможливо. Ми працюватимемо й надалі для того, щоб відповідальність Росії за війну була і була відчутною".
Буча та російські пропагандисти
Мер Бучі Федорук в інтерв'ю "Українській правді" розповідав, що весь період окупації був у місті – "це мій обов'язок як посадової особи і як громадянина".
Він ховався у різних будинках та на дачах. За його словами, у ніч з 30 на 31 березня "у Бучі настала тиша", після чого він вирішив вийти з укриття: "По дорозі я не зустрів практично жодної людини. А коли повертався назад, то жителі якраз вийшли з підвалів, з приміщень, біля кожного будинку було по 20-30 осіб".
У записаному 31 березня короткому відеозверненні Федорук констатував звільнення Бучі від "російських окупантів". Російська влада використовувала цей ролик мера як "доказ постановки в Бучі". "Він не згадав про якісь масові звірства, тіла вбитих, вбивства або про щось подібне. Важко уявити, що мер міста забув згадати про такий руйнівний сценарій", – заявив представник Росії в ООН Василь Небензя.
У 40-секундному ролику Федорук взагалі не говорив ні про що, крім звільнення міста – не згадав ані про зруйновану інфраструктуру та відсутність світла, води, газу та продуктів, ані про спалені будинки, підірвані дороги та мости, ані про загалом важку гуманітарну ситуацію.
Крім того, станом на 31 березня кількість жертв серед цивільних у Бучі ще явно була невідома – не знали про масові розстріли на базі "Агробудпостач", незрозумілими були масштаби братських могил біля церкви Андрія Первозванного. За розповідями людей, з якими спілкувалися кореспонденти ВВС, більшість убивств мирних жителів відбулися не в самому центрі Бучі, а у віддалених районах – таких як вулиця Яблунська та Склозавод.
Автор фото, MICHAL CIZEK/AFP/Getty Images
Підпис до фото, Протестувальниці з плакатами "Зупиніть геноцид в Україні" та "У Бучі не було Путіна" на акції у Празі, 3 квітня 2022 року
Перші відео з тілами вбитих на вулиці Яблунській у Бучі з'явилися 1 квітня.
Відразу після виявлення тіл цивільних у Бучі російська влада виступила з аргументами, що нібито доводять, що українська влада влаштувала постановку. Ці версії послідовно розібрало та спростувало російське видання "Медіазона".
Так, у провладних медіа поширювали одне з перших відео з тілами загиблих на Яблунській, у якому нібито було помітно, що трупи рухаються – так російська пропаганда намагалася довести, що на вулиці лежать не мертві люди, а актори. Насправді ніякого руху трупів не було – в одному випадку за нього прийняли візуальне спотворення на лобовому склі, в іншому – в дзеркалі заднього виду.
Ще одним аргументом, який намагалася навести російська влада, було те, що перші фото та відео свідоцтва про тіла на вулицях міста з'явилися через чотири дні після відступу російських військових. Насправді вони з'явилися 1 квітня. Фотографії надходили з різних місць Бучі та від незалежних джерел – не лише від українських військових, а й від журналістів.
Пропагандистський телеграм-канал "Рыбарь" навіть намагався заперечити відео, на якому чітко видно, як російська БМД розстрілює велосипедиста – це була Ірина Фількіна, "жінка з червоним манікюром". Канал стверджував, що або велосипедом їхав український розвідник, або його підставив під удар полк "Азов". Висновку "Рыбарь" дійшов на підставі того, що зйомку вели з дрону "Азова".
У цьому ж телеграм-каналі намагалися відкинути справжність супутникових знімків Бучі від 19 березня, коли місто займала російська армія. На них видно тіла вбитих мирних жителів на вулиці Яблунській. Їхні положення збігаються з тими, в якому вони були й на відео міста від 1 квітня. Знімки публікувала ВВС.
"Рыбарь" спочатку стверджував, що знімки зроблені 1 квітня – нібито каналу вдалося встановити це за положенням тіней – потім визнав, що аналіз був помилковим, але все одно ставив під сумнів дату зйомки.
Хоча у Москві про Бучу не згадують – на сайті Кремля назва міста згадується лише п'ять разів, востаннє Путін, виступаючи в МЗС у 2024 році, коротко сказав про "відому провокацію в Бучі" – до теми регулярно звертається МЗС Росії. Його речниця Марія Захарова на третю річницю звільнення Бучі знову говорила про "влаштовану неонацистським режимом Зеленського та його господарями жахливу провокацію з метою звинуватити Росію у "воєнних злочинах" проти мирних жителів". Одним із аргументів Захарова знову назвала те, що за три роки "Росії ніхто так і не передав список "жертв Бучі".
МЗС Росії досі, називаючи Бучу провокацією, стверджує, що списку загиблих у місті під час російської окупації у Москві не бачили. У третю річницю повернення Бучі під контроль України Захарова знову написала, що інформації про те, де і коли вбили людей, яких видають за "жертв Бучі", немає в публічному просторі. "Голосно стверджується, що їх було "застрелено російськими військовими", – сказала вона.
Автор фото, SERGEI SUPINSKY/AFP/Getty Images
Підпис до фото, Меморіал на згадку про загиблих мешканців Бучі, 30 березня 2025 року
Офіційні українські розслідування, які вже назвали імена жертв – такі як справа Олександра Єреміча або Ірини Фількіної та десятків інших мешканців Бучі – російська влада не коментувала.
Повного списку цивільних, загиблих у Бучі та її околицях, дійсно наразі немає, оскільки українська влада продовжує процес упізнання знайдених жертв і десятки, як і раніше, вважають зниклими безвісти. Втім, те, що "у публічному просторі" немає відомостей про загиблих – неправда. Ще восени 2022 року агентство AP опублікувало розслідування, в якому журналісти встановили по днях, коли і де в березні в Бучі російські військові вбивали мирних жителів. У 2022 газета The New York Times встановила імена 36 загиблих лише на одній Яблунській і розповіла їхні історії.
Але тепер у російських провладних медіа та телеграм-каналах про кожен новий випадок звинувачення російської армії у воєнних злочинах пишуть, що це "чергова Буча".
При цьому російські пропагандисти згадали про Бучу і коли публікували відео з села Руське Порічне в Курській області у січні, коли його вдалося відбити росіянам у ЗСУ.
Російські держЗМІ та "воєнкори" звинуватили українську армію у воєнних злочинах, нібито скоєних у Порічному восени та взимку 2024 року. Як докази вони навели два зняті російськими військовими відеоролики, на яких зафіксовані мертві тіла у підвалі, а також два опубліковані Слідчим комітетом відеозаписи допитів підозрюваних, на яких вони зізнаються у злочинах.
ВВС не вдалося незалежно підтвердити, коли і де саме були зняті ролики з підвалів, а також що сталося із зображеними на них людьми.
"Визнання" затриманих на камеру не можуть бути єдиним підтвердженням того, що ЗСУ вбивали цивільних, оскільки люди на цих відео – військовополонені, перебувають під арештом і на них могли чинити тиск.
Відео з тілами мирних жителів у Порічному наприкінці січня з'явилося у невеликому каналі "Брянський фронт". Потім його стали публікувати провоєнні канали з майже однаковою фразою "Розкажіть ще про Бучу". Порівняння із вбивствами в Київській області використав також і пропагандист Володимир Соловйов.
Автор фото, RONALDO SCHEMIDT/AFP/Getty Images
Підпис до фото, Тіло загиблого мирного жителя виносять із будівлі школи у Бучі, 4 квітня 2022 року
Хоча російська влада протягом трьох років називає повідомлення про воєнні злочини армії Росії в Бучі фейком і провокацією, в розповіді про події в Порічному, вона апелювала саме до того, що трапилося в Київській області.
"ЗСУ влаштували Бучу в Курській області", – такий заголовок 20 січня поставив кореспондент провладної "Комсомольської правди" Олександр Коц до тексту про Порічне.
"Це не якась постановочна Буча, яку створила київська влада і куди київський князьок возить західних гостей на екскурсії, це реальні злочини", – коментував ці відео постпред Росії в ООН Василь Небензя.
***
Проєкт Платформа пам'яті "Меморіал" – сайт, на якому опублікували вже 9500 історій загиблих внаслідок повномасштабного російського вторгнення українських військових та цивільних – зібрав 93 історії мирних мешканців Бучі, які загинули під час окупації. Це імена, фотографії, біографії та обставини загибелі.
Біля церкви Святого Андрія, де під час російської окупації загиблих українців ховали у братській могилі, встановили меморіал із металевих табличок. На ній вибито понад 500 імен. Деякі квадрати порожні – на міському цвинтарі поховано понад 100 невідомих тіл, викопаних із неглибоких могил по всій Бучі.
