Автор фото, Фото GettyImages/Колаж Ангеліни Корби
Підпис до фото, Відбудова Україна вже почалася, попри війну. Школи та житло – головні пріоритетиArticle information
- Author, Жанна Безп'ятчук, Керолайн Бейлі
- Role, ВВС
- 4 годин(и) тому
"За мить ми втратили все. Не залишилося абсолютно нічого. Ви ніколи не зможете цього забути. Це неймовірно важко. Це неможливо пробачити. Дуже важко дожити до старості, а потім втратити все майно…", – розповідає Тетяна Гладкова, голова ОСББ п'ятиповерхівки на Сирці в Києві, в яку 8 липня 2024-го влучила російська ракета.
Ми зустрілися з нею та ще двома мешканками цього будинку – іншою Тетяною і Маргаритою – у зруйнованій квартирі в день Різдва. Навіть у свята вони прийшли до свого дому розчищати та впорядковувати. Вже на порозі понівеченого помешкання, з-поміж руїн, можна помітити подушку зі слідами крові. Вона – з квартири, де загинули мама з двома дітьми.
Навесні 2025-го ці зруйновані квартири мають знести та почати відбудову.
Автор фото, Тетяна Гудкова
Підпис до фото, Тетяна разом з іншими мешканцями зруйнованого будинку на Сирці з надією чекають відбудови їхніх осель уже в 2025-му
Тетяна, якій належить саме ця квартира, намагається зустріти мене навіть серед руїн як господиня. Я отримала у подарунок від неї різдвяний пряник і відчуття надії, яким живуть ці люди.
Щонайменше три з половиною мільйони українців втратили свої домівки від початку війни, за оцінками українського уряду.
Проте відбудова – це не лише цегла й цемент. Це також моральне відновлення суспільства та збереження культури в травмованих війною громадах.
Крім того, перед Україною стоїть дилема: залучати до відновлення іноземних фахівців чи лідерство та ухвалення рішень мають залишитися виключно за громадянами цієї країни?
- "Приїхали в гості й залишилися навіки". Історія зруйнованого будинку у Києві на Сирці 14 липня 2024
- Як змінилася Україна за три роки великої війни: 10 цифр23 лютого 2025
- Бюрократія проти ракет. Чому в Україні досі проблеми з укриттями?12 липня 2024
Почали самі – держава підхопила
Широкомасштабна війна триває вже понад три роки. За цей час українці зуміли відновити деякі зруйновані оселі та навчилися знаходити неочікувані рішення.
Олена Чумакова – координаторка ініціативної групи мешканців будинку на проспекті Лобановського в Києві. У її дім російська ракета прилетіла на третій день великої війни.
Ніхто не загинув, але кілька верхніх поверхів багатоповерхового будинку практично знищило. У будинку Олени 129 квартир. Майже всім, хто там мешкав, довелося виїхати.
"Це був перший місяць війни. Ніхто не знав, що робити. Тож ми вирішили зібратися разом. Ми не очікували, що хтось відновить за нас. Бо йшла війна, а росіяни ще стояли під Києвом", – розповідає вона.
Невелика група мешканців – серед них і Олена – зібрали кошти, щоб самим розпочати ремонт. Гроші їм жертвували як мешканці будинку, так і зовсім сторонні люди.
"За місяць ми прибрали все сміття, яке могли винести самотужки. Ми поставили додаткові опори. Будинок був настільки пошкоджений, наче його шматок вирвали. А верхні поверхи хиталися. Зверталися тоді, до речі, до всіх інстанцій. Ми найняли архітектора, щоб він розібрався, що нам робити далі", – пригадує Олена, з чого вони починали відновлення.
Автор фото, Олена Чумакова
Підпис до фото, Наслідки прильоту по будинку на проспекті Лобановського в Києві, лютий 2022 року
Влучання у будинок сталося в лютому 2022 року, а в травні київська влада включила його у програму відбудови за рахунок міського бюджету.
Новий 2023-ий рік Олена зустрічала у власній квартирі – за пів року будинок повністю відновили.
Відбудова під час війни
Ірпінь – місто-супутник Києва, яке російська армія частково окупувала на початку війни, а українська – за місяць звільнила. Загинули близько 300 мирних жителів, а ще багато тисяч були евакуйовані, оскільки місто зазнало потужних бомбардувань та обстрілів.
Сьогодні Ірпінь – це приклад того, як відбудова може відбуватися вже під час війни.
"Після деокупації світові організації різного рівня хотіли допомогти Київській області та Ірпеню, Бучі, Гостомелю. Надіслали гуманітарну допомогу будматеріалами", – розповідає головний архітектор Ірпеня Іван Кіпіш.
Ми зустрілися з Іваном на вулиці Багірова, яка була сильно зруйнована під час бойових дій. Тут гуде будівельна техніка, більшість фасадів відновлені або ж збудовані з нуля. Тепер вони всі виглядають однотипно: однакові кольори оздоблювальних матеріалів та типові паркани навколо. Іван не зовсім задоволений тим, як планувалася та починалася ця відбудова.
"Так, щоб показати якнайшвидше результат, а не використати шанс зробити цю вулицю правильною", – вважає архітектор. Він пояснює, що вулиця вийшла завузькою, без зелених зон та достатнього місця для проїзду, приміром, великогабаритного транспорту. У перші дні війни виявилося, що саме такі деталі можуть мати вирішальне значення для безпеки, коли на вулиці мають розминутися військова техніка та евакуаційний транспорт.
Втім, за його словами, більшість місцевих мешканців задоволені результатом.
"Люди отримали нові красиві монохромні будинки. І нібито це краще, ніж було. Але з точки зору містобудування, це не краще. Бо в лівому ряду будинків ніде паркувати машини. Тож ці автомобілі стоятимуть на проїжджій частині. На цій дорозі, як і раніше, не буде двостороннього руху".
Автор фото, ВВС
Підпис до фото, Вулиця Багірова в Ірпені в грудні 2024 року
Архітектор вважає, що відбудова, навіть житлова, має спиратися на комплексний план розвитку міст і стратегічне проєктування їхнього вигляду.
Відбудову житла нині значною мірою фінансують великі міжнародні організації, як-от ООН та Європейський Союз. Але керує цим процесом українська держава.
У таких місцях, як Ірпінь, окремі країни чи донори оплачували відбудову конкретної школи чи дитячого садка. Таким чином відбувався своєрідний розподіл завдань та проєктів між усіма, хто готовий допомогти.
Завдяки цьому відновлення є достатньо швидким, хоч досі тисячі місцевих мешканців чекають на нове житло. Це підтверджує Михайлина Скорик-Шкарівська, засновниця ГО "Інститут сталого розвитку громад".
"Кількість зруйнованих будинків – до трьох тисяч. Близько 10 000 людей досі є переселенцями без майна, без власного житла. І живуть вони у тимчасових будинках. Вони мріяли, що через пів року чи через рік хтось допоможе їм відбудуватись. Але цього не сталося. Тепер вони у депресії, тому що розуміють: цей процес триватиме роками", – розповідає Михайлина.
До цього додається брак будівельників на ринку праці через мобілізацію та загибель чоловіків на фронті.
Інше питання – скільки Україна та міжнародні донори можуть витратити на відбудову під час війни, коли щодня та щоночі тривають ракетні й дронові обстріли всієї країни? Це дилема, але дехто вважає, що відбудова вже тут і зараз важлива, щоб дати надію людям, які залишили країну. Вона показує їм, що є до чого повернутися, переконана Михайлина.
Автор фото, Михайлина Скорик-Шкарівська
Підпис до фото, Сім'ї з дітьми повертатимуться з-за кордону, якщо в постраждалих українських містах будуть безпечні школи, переконана Михайлина
Близько семи з половиною мільйонів українців все ще проживають за кордоном, за даними українського МЗС.
"Треба відбудовувати школи, якщо ми хочемо, щоб українці були вдома. Те саме з житлом. Це базові потреби людей, які залишаються в Україні, – мати житло, медичне обслуговування та соціальну інфраструктуру для своїх дітей, тому що я не можу жити і працювати в Україні, якщо моя дитина не має, де вчитися".
Ірпінь – маленьке місто-супутник столиці. Відбудова виглядатиме зовсім інакше для великих міст, як-от Харків.
Іноземні чи українські архітектури?
У квітні 2022 року – лише через два місяці після початку повномасштабного вторгнення – міський голова Харкова Ігор Терехов звернувся до всесвітньо відомого британського архітектора лорда Фостера з проханням розробити генплан відбудови міста після війни.
Він відомий тим, що переробив купол німецького Рейхстагу в Берліні після возз'єднання Німеччини, а також проєктував багато знакових будівель у всьому світі.
Фундація Нормана Фостера, некомерційна організація, працює разом із групою українських архітекторів і міжнародних експертів над планом післявоєнного Харкова.
Наразі архітектори працюють над п'ятьма пілотними проєктами. Вони охоплюють відбудову житла; побудову меморіального комплексу, що вшанує пам'ять загиблих через російську агресію; а також відновлення й розвиток промислової зони міста, набережної річки Лопань. Один із цих проєктів передбачає створення наукового району.
"Перший конкурс, який ми провели, стосувався проєкту відбудови житла. Другий конкурс – це проєктування історичного центру, а наступним буде науковий район. Він є унікальною концепцією, оскільки більшість бізнес-парків, технічних парків є монокультурними (тобто, крім бізнесових приміщень, виробництв та офісів, інших будівель там немає – Ред.)", – розповів ВВС лорд Фостер.
Автор фото, Getty Images
Підпис до фото, За три роки російського вторгнення в Харкові зруйновані чи пошкоджені близько тисячі будівель
Він пропонує об'єднати університети з житловими будинками та школами, а також залишити місце для відпочинку в зеленій зоні, що буде зовсім поруч, як і сучасні безпечні бомбосховища.
Загалом же у Харкові зосереджуються насамперед на відновленні житла.
У конкурсах, про які ВВС розповів лорд Фостер, брали участь як іноземні, так і українські архітектори. Втім, з-поміж переможців, за даними ВВС, українських архітекторів не було. "Звісно, було таке переконання, особливо на місцях, що залучені мають бути лише українські архітектори. Але, зрештою, цю точку зору не підтримали. Переміг ширший підхід", – відповів на це Норман Фостер.
Уже під час війни постає ця дилема: хто має відбудовувати Україну й визначати майбутнє її міст? Чи буде воно "відчуватися" українським, якщо за справу візьмуться іноземні фахівці? Водночас Україна не може впоратися самотужки.
За словами лорда Фостера, для нього та його фундації – це радше філантропія. Вони не мають комерційної вигоди від цієї співпраці, "приділяючи величезну кількість часу, енергії та витрачаючи на це багато власного фінансування".
Деякі українські експерти, з якими спілкувалася ВВС, скептично налаштовані щодо надмірного залучення іноземних архітекторів. Вони переконані – саме українські фахівці мають взяти на себе лідерство у відбудові.
Євгенія Губкіна – українська архітекторка та історик архітектури. Вона виїхала з Харкова ще в 2022 році, після вторгнення Росії, і зараз читає лекції в Школі архітектури Bartlett Університетського коледжу Лондона.
"Майже кожні п'ять-десять років у нас були нові генеральні плани Харкова. Харків у всі часи був містом архітекторів. У нас було три фахові школи. Тому, безумовно, у нас було багато дискусій щодо генплану міста. План Нормана Фостера також став частиною нашого внутрішнього обговорення", – розповідає Євгенія.
Вона наголошує на тому, що харків'яни є дуже активними у таких питаннях. Саме вони мають бути агентами змін. "Вони є тими, хто має ухвалювати рішення", – наголошує українська архітекторка.
А Україні бракує власних архітекторів через багаторічний "відтік мізків", як визнає головний архітектор Ірпеня Іван Кіпіш.
За даними міської влади, російські обстріли пошкодили чи зруйнували в Харкові щонайменше дев'ять тисяч будівель. Ігор Терехов переконаний, що місто потрібно відбудовувати за новими принципами. І для цього треба візіонерське бачення.
Автор фото, Getty Images
Підпис до фото, Цю радянську багатоповерхівку у Харкові зруйнувала КАБ РФ. На місці таких будинків, за проєктом лорда Фостера, планують звести модерне житло
"По-перше, це легендарний архітектор. Він є візіонером. Він не просто будує нові будівлі чи складає план. Він створює нову концепцію міста. Участь Нормана Фостера гарантує, що Харків стане не просто відбудованим містом, а й перетвориться на центр талантів та інновацій", – відповідає Ігор Терехов.
Чому важливо мати такого відомого міжнародного архітектора, як лорд Фостер, тоді як у самому Харкові є багато фахівців і є власні архітектурні школи, поцікавилася ВВС у Ігоря Терехова.
"Звичайно, це правда, що у нас в Харкові є українські архітектори. Назву кількох, хто працює над проєктами разом з лордом Фостером у Харкові: це Максим Розенфельд, Юрій Спасов, Дмитро Фоменко. Але важливо залучити всесвітньо визнаного архітектора, оскільки він може розробити концепцію Харкова як нового міста з новим іміджем, яке може залучати людей і таланти в майбутньому", – переконаний харківський міський голова.
Школа як магніт для відновлення
Бородянка під Києвом частково вже відбудовується після пережитої на початку війни російської окупації та жахливих руйнувань. Понад 340 мирних жителів були вбиті російськими військами чи загинули від обстрілів, за даними Офісу генерального прокурора, а деякі люди досі вважаються зниклими безвісти.
Російські танки та винищувачі обстріляли житлові квартали в центрі міста.
Відновлення частково зруйнованого міста – важке завдання для голови селищної ради Бородянки Олександра Сахарука. Коли ВВС з ним зустрілася, він був неймовірно зайнятий, його телефон постійно дзвонив.
Нині Бородянка є частиною урядового проєкту відбудови.
"В першу чергу, будемо відбудовувати житлові будинки, щоб люди могли якнайшвидше повернутися до своїх квартир. Згодом настане черга Палацу культури", – розповідає Олександр Сахарук.
Підпис до фото, Центральна площа Бородянки через три роки війни: руїни багатоповерхівок, де загинули люди, розчищені
За його даними, в Бородянці зруйновані понад дві тисячі об'єктів, серед них дев'ять багатоповерхівок. Документація для відбудови підготовлена. Він сподівається, що перші камені будуть закладені у 2025 році.
Деякі міжнародні донори вже повністю завершили свої проєкти в цьому містечку. У 2022-2024 роках Литва взялася за відбудову тут школи.
Російська армія використовувала цю школу як свій штаб і залишила на стінах початкової школи образи й погрози українцям. Деякі класи вигоріли. Інші залишилися з величезними дірами та тріщинами в стінах. Шкільні дошки та портрети українських письменників були продірявлені кулями.
Але сьогодні тут стоїть сучасна, простора школа, куди повернулися діти та вчителі.
Світлана Миколаївна Попова – директорка Бородянського литовсько-українського ліцею № 1. Як і в деяких сімей її учнів, її власний дім зруйнований через війну.
Як і багато людей у Бородянці, Світлана Миколаївна поки живе у тимчасовому житлі – невеликому дерев'яному будинку, який подарували двоє українських підприємців із Донецької області.
Багато місцевих мешканців в Ірпені та Бородянці вимушені сьогодні жити в тісному, некомфортному тимчасовому житлі, де часом складно навіть помитися чи приготувати їжу. Особливо болюче це для людей старшого віку та тих, кому важко пересуватися.
Ці люди живуть надією в очікуванні нового житла, яке часто ще навіть не почали зводити. І якщо надалі Україні доведеться справлятися без американської допомоги, то, ймовірно, час очікування буде ще більшим.
За словами Світлани Миколаївни, нова безпечна школа спонукала українські сім'ї повертатися до Бородянки з-за кордону. Вони переконалися, що їхні діти можуть там жити й навчатися навіть у час війни.
Автор фото, Литовсько-український ліцей №1
Підпис до фото, Учні Бородянського ліцею вшановують пам'ять жертв Голодомору. Захід відбувся в укритті під час тривоги, 23 листопада 2024 року
Тому, на її думку, зруйновані українські школи потрібно відбудовувати вже зараз: "У нас є учні, які переїхали до Бородянки через війну з Луганської та Донецької областей саме тому, що в нас є ця нова школа, де Литва побудувала сучасне безпечне укриття".
Директорка школи зізнається, що робота в ній допомагає їй самій відволіктися й забути про ту пустку, що лишилася на місці власного дому.
"Литва – це дуже маленька країна з великим серцем, яка відбудувала нашу школу. Ми дуже вдячні, тому що це єдине таке місце для людей, які позбавлені своїх домівок і всіх вигод життя".
Автор фото, Світлана Попова
Підпис до фото, Світлана Миколаївна до відбудови школи проводила уроки математики онлайн у дворі свого зруйнованого будинку
Відбудова культури
Поки в бородянському литовсько-українському ліцеї діти відзначають свята та відвідують уроки в укритті, в сусідньому міському палаці культури б'ють барабани.
Саме так – барабани. Російське вторгнення зруйнувало міську музичну школу. А цей палац культури прихистив її учнів.
Хоч бойові дії зачепили і його. Тут досі протікає дах, були вибиті двері та вікна, пошкоджені стіни. Втім, палац уже працює і пропонує, зокрема, відвідати музей російської окупації під куполом парашута з російського військового літака.
У Бородянці переконані, що мистецтво та культура допомагають людям впоратися з психологічним тиском війни. Завдяки цьому вони отримують змогу переключитися з виживання на щось зовсім інше – наповнене сенсами й красою.
Крім того, нинішні українські діти не матимуть іншого часу прожити своє дитинство. Або вони матимуть змогу зробити це зараз, як та дівчинка, що вперто била по барабанах у перерві між повітряними тривогами, або втратять цей час і пам'ятатимуть лише війну.
На кінець 2024 року, за даними міністерства культури, через війну в Україні були зруйновані або пошкоджені 2156 закладів культури.
ВВС зустрілася в Бородянці з Наталею Вишинською, що керує міським відділом культури, Валентином Мойсеєнком, що опікується його історичною спадщиною, і Тамарою Шеховцовою, яка очолює музей російської окупації. Усі вони працювали над відновленням культурного життя в місті.
"Нам сказали, що доведеться виживати самостійно, бо грошей у держави немає. Перш за все вона буде працювати над тим, щоб забезпечити людей житлом, їжею тощо. Культура не стоїть на порядку денному. В цьому Палаці культури не було ні електрики, ні опалення, ні вікон, ні дверей, нічого. Ми зробили те, що могли, практично самостійно", – пригадує Наталя Вишинська.
Підпис до фото, Виставка графіті зі стін зруйнованих багатоповерхівок у Бородянці поруч із палацом культури, грудень 2024 року
Відновлювати роботу Палацу культури допомагали міжнародні спонсори та громадські організації.
"Раніше, коли ми вперше проводили акцію на міській площі, нам казали: "Як ви смієте? Як можна проводити захід, коли тут, за кілька кроків, гинули люди, а ти співаєш? Але тепер вони теж співають", – додає вона.
Кінорежисер та громадський активіст з Ірпеня Руслан Савчук також переконаний, що культуру потрібно відбудовувати вже під час війни. В Ірпені він опікується зруйнованим через бої за місто будинком культури. Побудований ще в радянські часи, цей культурний центр нині лежить у руїнах. На його скручених, обгорілих і обвислих перекриттях тепер відпочивають та воркотять голуби.
Саме вони поки що є єдиними відвідувачами колись найбільшого культурного центру міста-сателіта Києва.
Руслан вважає, що відновлення місць, де люди можуть дивитися вистави чи фільми, є життєво важливим для суспільства і під час війни, і після неї. Він сподівається побудувати новий культурний центр за рахунок донорських коштів та за підтримки й координації обласної та міської влади.
"Вже є донори, які пообіцяли нам кошти. Ці жертводавці не можуть давати гроші на зброю, але можуть профінансувати відновлення культурного закладу", – розповідає Руслан Савчук.
Підпис до фото, Руслан Савчук, як громадський активіст, займається відбудовую будинку культури в Ірпені, де у дитинстві відвідував заняття з музики
Автор фото, Руслан Савчук
Підпис до фото, Так ірпінський будинок культури має виглядати після відбудови
У лютому 2024-му ЮНЕСКО передбачило, що для відбудови культурних та туристичних об'єктів Україні знадобиться щонайменше дев'ять мільярдів доларів. Там також визнали, що навмисне руйнування культури може прирівнюватися до воєнних злочинів.
Російське політичне та військове керівництво не коментувало заяв ЮНЕСКО й України про знищення російською армією української культури.
Хто і скільки платитиме?
Профільний міністр з розвитку громад та територій Олексій Кулеба не відповів на запит ВВС про інтерв'ю. Відповідно, ВВС не отримала коментарів від українського уряду, як він бачить цю відбудову, скільки це коштуватиме та як зменшити корупційні ризики.
Прямі збитки від війни сягають щонайменше 150 мільярдів доларів. Але загальна вартість відбудови країни може бути в рази вищою, наголошує Тимофій Милованов, директор Київської школи економіки (KSE). Він та його колеги співпрацюють зі Світовим банком і надають йому дані для прогнозів щодо української відбудови.
ВВС розмовляла з ним ще до останніх контактів США та Росії, рішення Трампа призупинити USAID та підготовки угоди про ресурси.
"Прямі збитки менші за оцінені потреби у відбудові. Ці потреби оцінюють в понад 400 мільярдів доларів. Якщо ми хочемо відновити все, включно з повністю знищеними містами на окупованих територіях, то ця цифра буде значно більшою", – каже очільник KSE.
В Україні багато обговорюють те, що за її відбудову має заплатити саме Росія, країна, яка на неї напала та руйнує. Це може мати як форму репарацій, так і стягнення на користь України її заморожених закордонних активів. При цьому мало б йтися як про доходи від них, так і про їхню безпосередню передачу й продаж.
Досі ЄС погодив передачу Україні лише доходів від цього майна та капіталу, але не них самих.
Раніше Україна розраховувала на підтримку США. Але Дональд Трамп у третю річницю повномасштабного вторгнення Росії заявив, що його країна вже зробила достатньо. "Дивно про це запитувати. Ми і так уже витратили 350 млрд доларів", – відповів він на запитання журналістів про те, чи будуть США відбудовувати Україну.
На його думку, Україна також має повернути всі ті гроші, які отримала від його країни, захищаючись від агресії Росії.
Втім, український президент Володимир Зеленський заявив, що станом на лютий 2025-го від США Україна отримала не 350 млрд, а приблизно 100 млрд доларів різної допомоги. Частина цієї суми, як він наголошує, – безповоротні гранти.
За даними Конгресу, загалом Америка виділила Києву 183 млрд доларів, включно з коштами для оборонних підприємств США. Ті виробляють зброю на заміну відданим Україні гаубицям, танкам, протитанковим ракетам тощо.
Але не всі ці кошти були отримані до 2025 року.
Крім того, США можуть інвестувати в інфраструктуру України, зокрема порти, в рамках майбутньої угоди. Розглядається варіант, що в її рамках Вашингтон та Київ могли б створити спільний інвестиційний фонд, який би міг фінансувати відновлення країни.
Український уряд прогнозує, що відбудова країни коштуватиме 500 млрд доларів. Таку оцінку до третіх роковин повномасштабного вторгнення озвучив прем'єр Денис Шмигаль.
Окрім усього іншого, Україні також потрібно буде відновлювати свою енергетику та дороги, що вимагатиме додаткових коштів.
Міжнародні та українські експерти оцінювали вартість цих проєктів ще до вступу на посаду Дональда Трампа. Їм знадобиться час, щоб переосмислити, що з цього залишиться актуальним у новому світовому порядку. Й скільки саме підтримки надасть ЄС, Велика Британія, Канада – всі ті партнери України, які готові бути поруч із нею далі.
"Україна може розраховувати на підтримку розміром, скажімо, 300 мільярдів доларів – це вартість заморожених активів Росії. Крім того, є ще сімдесят шість мільярдів, які вже були виділені союзниками та партнерами", – пояснює Тимофій Милованов.
Автор фото, Олена Чумакова
Підпис до фото, Олена – на даху багатоповерхівки, де мешкає. Її дім відбудували ще у 2022 році
"Коли вирішили відновлювати наш будинок, думали: звідки можна розраховувати на якісь гроші? Але життя триває, у мене немає відповіді, але я точно знаю, що не можна жити в хаосі, тому що він породжує новий хаос. Руїна породжує руїну", – наголошує Олена Чумакова.
У багатьох вікнах у її багатоповерхівці на проспекті Лобановського ввечері горить світло. Ще рік чи півтора тому деякі з них були темними щовечора. У морозну київську ніч, коли за цими вікнами знову й знову лунають вибухи збитих дронів, це дає надію, всупереч усьому.
Повна версія цього матеріалу вийшла як радіодокументальний фільм на платформі ВВС World Service The Documentary Podcast. З цією версією можна ознайомитися тут.
