Підпис до фото, Сергій і Тетяна Воронкови, травень 2025 року, ВільнюсArticle information
- Author, Ілля Барабанов, Анастасія Лотарьова
- Role, ВВС
- 29 квітня 2025, 05:05 GMT
Наприкінці січня російське подружжя – 55-річний геодезист Сергій Воронков з 52-річною дружиною Тетяною – нелегально перетнули кордон із Литвою й повідомили прикордонникам, що просять політичного притулку.
За кілька років до початку повномасштабного вторгнення РФ в Україну подружжя переїхало з Москви до Запорізької області, де мали господарство в одному із сіл Токмацького району.
А в лютому 2022 року росіяни Воронкови опинилися несподівано для себе під російською ж окупацією і "вирішили допомагати Україні".
Вони передавали українським спецслужбам координати розташування російських військових і техніки, тобто були навідниками.
Переживши викрадення, підвал і кілька допитів, подружжя зуміло вибратись спочатку з окупації. Сергій і Тетяна розповіли свою історію ВВС.
У травні 2024 року Сергій Воронков сидів у підвалі в окупованому російською армією українському місті Токмак і прощався з життям.
Все вказувало на те, що з цього підвалу він не вийде. Російський громадянин на окупованій території, який допомагав українським спецслужбам та ще й зізнався у цьому – шансів було мало.
Він надряпав на стіні своє прізвище і ставив поруч рисочки, рахуючи проведені у підвалі дні. Після зізнання на допити Сергія більше не водили, те, що ніч змінює день, він розумів, коли міг розгледіти свої пальці, піднісши руки до обличчя.
Вночі не було видно нічого.
Москвичі їдуть до Новолюбимівки
У квітні 2025 року ми розмовляємо з Сергієм Воронковим і його дружиною Тетяною на околиці Вільнюса.
Вік Сергія і Тетяни – майже пенсійний, але виглядають вони бадьоро, хоча Сергій і каже, що займатися фізичною працею йому зараз важкувато.
Він сподівається підтвердити в Європі свої документи геодезиста і продовжити працювати за фахом. Один раз своє життя він вже різко міняв: коли з Москви переїхав до України, в село, де жили триста людей.
Переїжджати з Росії в Україну Сергій і Тетяна Воронкови вирішили незабаром після анексії Криму і початку бойових дій на сході України 2014 року. Тетяна родом з Чистякового Донецької області (у 1964-2016 роках – Торез – Ред.), який тоді опинився під контролем самопроголошеної "Донецької Народної Республіки".
Уродженець Мурманська Сергій, який ще в радянські роки відслужив в армії в Київській області, політику Кремля щодо України не підтримав.
Автор фото, Getty Images
Підпис до фото, Акція пам'яті після смерті Бориса Нємцова у 2015 році в Москві. Після цього Сергій і Тетяна на опозиційні акції вже не ходили, вирішивши, що не має сенсуПропустити WhatsApp і продовжити
BBC Україна тепер у WhatsApp
Головне про Україну та світ – у нашому WhatsApp-каналі
Клікніть тут, щоб підписатися
Кінець WhatsApp
"Ми у 2014 році виходили на мітинги, поки живий був [Борис] Нємцов, – розповідає Сергій. – Поки я в Москві жив, з людьми спілкувався, казав, що погано, що Крим забрали, що на Донбас влізли. І все більше й більше йшло негативу від людей – якщо тобі [в Росії] не подобається – їдь. Я зрозумів, що нічого не зміниться, держпропаганда отруює все більше, більше, більше людей. Ми вирішили їхати. Що нам там робити, якщо поговорити ні з ким?"
В оточенні Воронкових їхні погляди поділяла тільки одна людина, каже Сергій, "коло спілкування з фейсбуку" було ближче за переконаннями, але подружжя все одно дійшло висновку, що це крапля в морі.
Тетяна твердить, що 2014 року через свої погляди втратила роботу: "Працювала директоркою з розвитку в компанії, яка побутовою хімією займалася. Не те щоб я якось активно висловлювалась, але в мене жорсткий від самого початку був настрій. І кілька разів [мені] казали, що цей настрій треба змінювати. Я думала, що можна колегам пояснити, а виявилось, що 90% – з іншого боку".
Сергій Воронков ще в армії почав працювати геодезистом, хотів потім змінити спеціальність, але в 90-ті життя навіть у Москві "було голодне, а геодезистом виходило заробляти".
Роботу геодезиста він знайшов і в Україні за кілька років після переїзду. Починаючи з 2016-го подружжя раз на пів року їздило туди, думаючи, де їм облаштуватися.
"У село простіше переїхати, там є своя їжа. У сільському господарстві ми не зовсім нульові були", – пояснює Сергій, чому зрештою вони обрали село Новолюбимівка Токмацького району Запорізької області.
Він трохи шкодує, що вони з Тетяною не оселилися на правому березі Дніпра, який українська армія восени 2022 року змогла звільнити разом із Херсоном.
Але Тетяна хотіла бути ближче до родичів, які жили на території "ДНР".
Автор фото, FAMILY ARCHIVE
Підпис до фото, Сергій і Тетяна в Україні до вторгнення. У них майже не лишилося фотографій з довоєнного життя – вони постійно чистили свої телефони і соцмережі
Спочатку подружжя купило будинок у Новолюбимівці для себе. Потім – квартиру в Токмаку, куди переїхав батько Тетяни.
До початку 2022 року Воронкови неофіційно викупили в сусідів ще дві ділянки.
"У селі – 100 будинків, з них до війни відсотків 30 [вже були] нежитлові. Ми не могли купити землю як не громадяни України. Там у всіх паї по 15 гектарів, а ми могли користуватися тільки ділянкою навколо будинку. Тож потім купили другий будинок із ділянкою, а потім і третій. Бабуся-сусідка померла, він стояв, стояв, і ми врешті-решт домовилися, що будемо ним користуватися, – згадує Сергій. – У підсумку в нас під господарство був гектар землі, Тож як худобу завели – уже почали вирощувати. У нас і свині були, і кози – своє молоко. Кури, качки. Корів не тримали, бо це важкувато".
19 лютого 2022 року помер батько Тетяни. Похорон відбувся 21-го.
"Я телефонувала на Донбас брату розповісти, як поховали батька, а дружина брата сказала, що його забрали на навчання, – згадує вона. – Тут я зрозуміла, що буде війна, але не думала, що за три дні".
"Перша колона, яку ми здали"
Сергій Воронков не тільки сільським господарством займався: за кілька місяців до початку російського вторгнення він знайшов у Запоріжжі роботу і за своєю основною спеціальністю – геодезистом.
"Коли я влаштувався на роботу, в нас було три геодезисти. Два громадянина України – і я зі своїм червоним паспортом. Так в мене зарплата була найвища з нас трьох!" – каже він.
За словами Сергія, з мовою теж проблем не було: "У нас і в селі всі сусіди говорили російською. І колеги, коли до них звертався, спокійно переходили на російську. Зараз кажуть, що принципово не розмовляють".
Про те, що буде війна, вважає Сергій, в Україні намагалися зайвий раз не говорити, але він підозрює, що влада про швидке вторгнення знала і знала навіть точну дату – 24 лютого: "Тому, що я працював на об'єкті, там енергетична підстанція, організація наша займалася їхньою реконструкцією. І нам сказали, щоб 24 лютого нікого на роботі не було, нібито будуть навчання з перепідключення енергетичної системи України на ЄС. (Насправді саме цього дня Україна офіційно й перейшла на європейську систему, це відомий факт – Ред) Сказали: з 24 по 27 будуть такі навчання. І в результаті цей об'єкт зазнав бомбардувань".
Автор фото, Getty Images
Підпис до фото, Наслідки одного з ударів у перший день війни, 24 лютого 2022 року. Місто Чугуїв на Харківщині.
"А 24-го зранку чую, щось свистить, щось літає, виходжу на вулицю – ракета летить просто над будинком. Чи то вони на вильоті були, чи то браковані. Побігла в інтернет дивитися, що трапилося, а там пишуть, що Київ вже бомбили", – згадує Тетяна день початку повномасштабного вторгнення.
Вже 26 лютого Новолюбимівка, де жили Воронкови, як і майже весь південь Запорізької області України, опинилася під окупацією: "Але там так вийшло, що ми доволі довго жили в "сірій зоні". У Токмак війська зайшли, а до нас не заходили. 26-го повз нас пройшла перша колона, яку ми здали", – каже Тетяна.
На запитання, як вони вирішили бути навідниками, подружжя разом відповідає, що ні сумнівів, ні обговорень в них не було.
Побачивши російську колону, Тетяна побігла в кімнату, взяла телефон і написала київській знайомій, у якої, як вона думала, були знайомі в Службі безпеки України.
Знайома надіслала їй у телеграмі посилання на спеціальний чат-бот і рекомендувала звернутися туди. Бот повідомив подружжю, що з ними зв'яжеться людина з певним псевдо.
Спочатку Тетяні було страшнувато з ним спілкуватися: "Я трохи боялася йому вірити, але виявилось, що все нормально. Він сказав, що потрібно [передавати] розташування РЕБ, переміщення, скупчення великої техніки, особливо ракетні системи цікавили, танки, САУ".
Автор фото, Reuters
Підпис до фото, Колона російської військової техніки на території України
Російська колона довго йшла повз Новолюбимівку, згадує Сергій.
Майже двісті одиниць бойової техніки тягнулися на північ у напрямку Переможного. Він стверджує, що після того, як координати передали до Києва, колону кілька разів накривала українська артилерія.
Перевірити це зараз складно: на початку війни бойові дії в тих місцях йшли щільно, а обстріли були такими частими, що точно визначити, наслідком чого вони стали, неможливо.
– У вас не було сумнівів? Ви громадяни Росії, передавали координати російських військових, це по суті держзрада.
– Ні, ми не вважали це держзрадою. Держзрада – це якби на Росію напали і ми працювали б на ворога. На Росію ніхто не нападав. Те, чим ми займалися – ну, яка ж це держзрада? Це боротьба зі злом. Боротьба зі злом! – відповідає Тетяна, а Сергій, який сидить поруч із нею, ствердно киває головою.
– А якщо вдарять за координатами, які ви передали, а там житловий будинок поруч?
– А вони [українські військові] не били. Було навіть таке, що хороша, жирна ціль була в Переможному, а поруч житлові будинки. І вони кажуть: "Ми бити туди не будемо, постраждають житлові будинки", – запевняє Сергій.
На уточнювальні запитання ВВС та приклади ситуацій, коли наведення призводили до загибелі цивільних, Воронкови твердо відповідають, що впевнені – їхні дії цивільним не нашкодили.
На зв'язку зі своїм куратором з Києва подружжя було до кінця квітня 2022 року, доки в Новолюбимівці остаточно не зник мобільний сигнал. Увесь цей час Сергій збирав координати, Тетяна їх передавала зі свого телефону і після цього ретельно чистила його, побоюючись обшуку.
Автор фото, Getty Images
Підпис до фото, Наслідки одного з обстрілів в окупованому Росією Токмаку, 2023 рік
Він не змусив себе чекати. "Вони [озброєні люди без розпізнавальних знаків] іноді приїжджали обшук проводити. Перевіряли всі наші двори, шукали зброю. Нас хтось здав, тому 18 квітня оточили будинок, зайшли з автоматами кілька людей і нас забрали, – згадує перше зіткнення з російськими силовиками Тетяна. – Сергія допитували, а на мене психологічно тиснули".
Коли їх відпустили з допиту, подружжя 20 кілометрів йшло з Токмака до Новолюбимівки пішки, як каже Тетяна, "на адреналіні".
З кінця квітня і до листопада 2022 року жодного зв'язку в Новолюбимівці не було. Тому у цей час подружжя не контактувало ні зі своїм куратором, ні з дорослим сином, який залишився жити в Росії.
У серпні 2022-го в селі з'явилася "нова російська влада". До цього окупаційна адміністрація була лише в Токмаку, а в навколишніх селах люди жили самі по собі, лише інколи їм влаштовували обшуки та перевірки документів.
Нову голову села Сергій називає "гяуляйтершею".
Стосунки з нею у сім'ї не склалися відразу: "Вона десь за рік до вторгнення з'явилася. Народилася нібито в Запорізькій області і нібито закінчила місцевий медінститут. Ми її через наш контакт [у СБУ] пробивали, а він сказав, що немає такої людини. Графська Ірина Василівна. Приїхала, купила будинок, тихесенько жила, не світилася, а коли сталося вторгнення – відразу засвітилася".
Автор фото, t.me/tokmakznaet
Підпис до фото, Фото з місцевого провладного пабліка з підписом "Працівниця територіального відділу Коханівської групи сіл Токмацького муніципального округу Ірина Графська провела моніторинг цін у сільських магазинах", листопад 2024 року
Сергій твердить, що нова очільниця адміністрації намагалася залякувати місцевих жителів розповідями про те, як Росія забере всі їхні будинки, а потім уже вирішуватиме, повертати їх чи ні. А він намагався ставити її на місце, кажучи, що громадянин Російської Федерації тут саме він – тож і закони російські він знає.
Сергій і Тетяна розповідають, як Графська заявляла, що вони співпрацюють з українською владою, – тому що бачила, як Воронкови знімали гроші в банкоматі. Подружжя каже, що це були гроші від сина, а з СБУ вони співпрацювали завжди безоплатно.
На запитання, чому вони просто не виїхали з окупованої території, подружжя відповідає: "А куди?"
"Настрій був, що за пів року Україна за підтримки світу виб'є це все, – пояснює Сергій. – У нас було чотири собаки. Машина в нас не їздила. Їхати з маріупольцями на Запоріжжя ми з російськими паспортами не могли – фільтрація. А їхати в Росію ми не хотіли".
"От ми чекали, що Україна ось-ось повернеться. Усі ж казали, що контрнаступ буде, – продовжує його дружина. – Постійно сиділи, слухали українські новини. Потім ми вже звикли, господарство облаштували, як могли, допомагали Україні і почувалися там трошки на місці".
Завершилося це арештом Сергія.
Яма
Воронкови від самого початку окупації привертали до себе увагу російських силовиків. "Ми одразу були під підозрою, – пояснює Сергій, – тому що в них завжди було питання: а що ви, росіяни, робите в Україні?"
20 квітня 2024 року Воронков поїхав у районний центр купити насіння для посівної: "Забрали на вулиці в Токмаку. Було видно, що чекали. Виходжу і бачу, що він стоїть. І відразу до мене…"
"Він" – це, за словами Сергія, людина, одягнена "в цивільне", яка не ховаючись ходила за ним.
Воронкова затримали озброєні люди без розпізнавальних знаків, відвезли його в якийсь будинок і посадили в яму в землі розміром, за його приблизними підрахунками, "метр на два завширшки та три метри завглибшки".
Сергій згадує, що спав він там спочатку навпочіпки – у ямі було дуже холодно: "Це ж приватний сектор. Людина поїхала, вони [російські військові] захопили його хату, як зараз нашу хату захопили. Ось там і була ця яма, щоб овочі зберігати, туди мене й посадили".
Зранку Воронкова з мішком на голові повели на допит. Силовики запитували, чи здавав він українцям російські позиції.
У перший день затримання Воронков свою провину заперечував. На другий день його, знову з мішком на голові, відвезли на допит на поліграфі. На третій – знову допит. "Зізнавайся. Ми ж з тобою по-доброму [розмовляємо], а можемо і по-поганому", – описує він своє спілкування із силовиками.
Сергій каже, що його не били, але постійно цим погрожували. З мішком на голові він не розумів, що відбувається довкола, а очікування ударів його знесилювало.
На четвертий день Воронков нарешті дав свідчення – каже, боявся, що його поб'ють і він через це обмовить сусідів. Він розповів про знайому з Києва, яка до того моменту вже встигла перебратися до Німеччини, і про чат-бот, через який він вийшов на зв'язок з українськими силовиками.
Насправді на зв'язок із ними виходила Тетяна, але Сергій не хотів, щоб його дружину взагалі згадували у цій справі.
Тоді мішок з його голови нарешті зняли, щоб він міг підписати папери. Формуляри були офіційні, з російською символікою – але яке відомство його допитувало, Воронков не пам'ятає, був надто виснажений. (ВВС надіслала запит до ФСБ Росії про затримання Сергія Воронкова й очікує відповіді).
"Підписав протокол слідчому Рябусі", – згадує Сергій.
Після чого його знову відправили в підвал.
Автор фото, FEDERAL SECURITY SERVICE OF RUSSIA
На десятий день після затримання Сергія силовики приїхали до Тетяни в Новолюбимовку з обшуком.
Усі ці дні вона шукала чоловіка: їздила в Токмак, сусідні Бердянськ і Василівку, обійшла морги і лікарні, написала заяву про зникнення чоловіка в поліцію. Одразу після зникнення Сергія вона повідомила про це синові, який мешкав у Підмосков'ї, і той почав звертатися в різні російські інстанції – від Слідчого комітету до президента (звернення є в розпорядженні ВВС).
Тільки 7 травня з'явилися новини. "Мені поліція в Токмаку сказала: ви що, не здогадуєтесь, де він? На підвалі він сидить. Його ФСБ забрала, контррозвідка", – каже Тетяна.
Як згадують Воронкови, силовиків цікавили гроші, 4400 доларів, заховані колись подружжям у городі.
"Я коли ховав гроші, зробив про всяк випадок сину фотографію, якщо будинок розбомблять чи з нами щось трапиться, вони ось тут закопані, – згадує Сергій. – І десь у кеші [телефону] вона випадково залишилася, а вони її знайшли".
Тож під час обшуку силовики гроші відкопали. "Сиділи, купюри переписували, – сміється Тетяна. – Хоча можна було б і не старатися – вкрали і вкрали, повертати їх ніхто не збирався все одно".
Сергія далі тримали в підвалі, лише одного разу уточнивши, чи не згадав він чогось нового. Митися не давали, годували дуже скромно, а на запитання не відповідали. 26 травня приїхали люди, які представилися працівниками ФСБ, і записали на відео, як він дає свідчення.
Але крім цих зізнань, жодних доказів його винуватості силовики, схоже, знайти так і не змогли, бо невдовзі Сергія відпустили.
Автор фото, FEDERAL SECURITY SERVICE OF RUSSIА
Підпис до фото, Так виглядає затримання російськими силовиками
За два дні Воронкову дали помитися, нагодували яєчнею ("Я вже вирішив, що на розстріл чи по етапу відправляють", — жартує він), автівкою довезли до самого будинку і навіть повернули портмоне. У ньому лежали 15 тисяч рублів і 100 доларів — така ж сама сума, що й при затриманні.
При цьому озброєні люди залишили собі майже всі документи Воронкова: закордонний паспорт, звичайний паспорт, посвідку на проживання в Україні, повернули лише права водія. "Я кажу, а як же мені пересуватися? – Згадує Воронков. – А вони відповідають: скажеш, що загубив".
Тетяна і Сергій не знають, чому його відпустили після того, як він дав свідчення. "Можливо, їм потрібні були докази, а в них нічого не було, окрім його свідчень, — розмірковує Тетяна. — Мені на телефон поставили вірус і бачили все моє листування, це мені потім вже майстер сказав. Моя версія, що [мене] хотіли спіймати на реальній передачі чогось важливого. Вони думали: нічого страшного, попадеться на передачі! І я ж попалася!"
З надувним кругом з-під окупації
Тетяна каже, що повідомлення, на якому "вона попалася", складалося з однієї фрази, відправленої нею своєму куратору: "Не пиши мені більше". Але більше ніхто нікому і не писав, і наводки не передавав – Тетяна і Сергій взагалі спочатку вирішили, що можна жити в Новолюбимівці, як раніше.
Сергій з'їздив до паспортного столу в Токмак і подав заяву на отримання нового паспорта "замість загубленого".
Але видавати новий документ Воронкову влада не поспішала. А далі Тетяна і Сергій помітили стеження: до їхнього будинку постійно приїжджали різні машини перевіряти, чи на місці подружжя, приходили люди з питаннями, чи не продають Воронкови що-небудь.
Зрештою російські силовики знову приїхали в Новолюбимівку. Вони захотіли, щоб Сергій показав їм місця, координати яких він передавав українцям. Воронцов, даючи свідчення, пішов на хитрість і називав такі дати своїх сеансів зв'язку з куратором, коли мобільного сигналу в селі не було.
Він припускав, що ця хитрість може йому допомогти, якщо справа дійде до суду, і тепер з азартом переказує свою тактику: "Ну ось дивіться: вони підготували папери, там написано: 4 травня передав такі координати. Я кажу: "Звідки ви це знаєте?" А вони відповідають: "З твого телефону!" Тут ми почали реготати – тому що ми ніколи не використовували для передачі мій телефон. Відправляла все Тетяна. Він запитує: "Ви сумніваєтесь в наших можливостях?" А ми сміємось і кажемо: "Ну тепер точно сумніваємося!" Я знаю, що в моєму телефоні нічого такого не було. Вони відразу на дупу сіли. А я написав, що відмовляюся від усіх раніше наданих свідчень".
Автор фото, FAMILY ARCHIVE
Підпис до фото, Будинок родини Воронкових у Токмаку
Утім, подружжя зрозуміло, що в спокої їх не залишать і справу на Сергія зрештою відкриють. Порадившись з правозахисниками, які живуть у Європі, Воронкови вирішили вибиратися спочатку в Росію, а потім з неї.
"В принципі всі знали, що на нас "хвости" висять. Тож коли ми сказали, що треба їхати, сусіди допомогли, всю худобу викупили. Холодильники там усякі – все майже продали, хоч і за три копійки", – згадує Тетяна. А головне, каже Сергій, вдалося прилаштувати собак, за яких він хвилювався найбільше.
На запитання, що зараз з їхнім будинком, Сергій відповідає: "Фашисти там живуть! Військові за два тижні заїхали. У нас в будинку є вода навіть якщо по селу відключають, [в ньому все одно вода є], тож хтось непростий там оселився".
Автор фото, Reuters
Підпис до фото, Набережна Бердянська. Місто окуповане російськими військами з 28 лютого 2022 року
Для виїзду з Новолюбимівки подружжя придумало собі легенду. Взявши крислатий солом'яний капелюх, плавальний круг і поклавши його під заднє скло купленої в сусідів автівки, Воронкови виїхали в бік Бердянська: нібито Сергій везе хвору на астму дружину на море відпочити.
Сім'я каже, що це була проста частина дороги: влітку багато жителів окупованих територій їздять відпочити на узбережжя.
Діставшись Бердянська і переночувавши там, на Луганськ вони поїхали вже з новою легендою, що їдуть відвідати могилу брата Тетяни.
Мобілізований на самому початку війни, той на той час уже загинув у боях за Новобахмутівку.
Автор фото, Getty Images
Підпис до фото, Пункт пропуску самопроголошеної "Донецької народної республіки" на кордоні з Росією
У Луганську Воронкови залишились ще на одну ніч. Вони не змогли з першої спроби перетнути кордон.
Копії втраченого паспорта для цього виявилося недостатньо. Їм довелося повертатися в Краснодон, щоб отримати в паспортному столі довідку про те, що Воронков подав заяву на видачу нового документа, і провести там ще одну ніч.
Із цим папером вони змогли перетнути кордон і вирушили в Підмосков'я.
Людина з фальшивим паспортом
Із відновленням паспорта в підмосковному Подольську в Сергія виникли проблеми: його ніяк не хотіли пересилати з Токмака. І у вересні 2024 року подружжя здійснило першу спробу виїхати з Росії через Білорусь, вирушивши взагалі без будь-яких документів до Смоленська.
"Зловили і завернули правоохоронці!" – згадує Тетяна. "Ми їм на вуха навішали добряче – що ми паломники і подорожуємо різними церквами, ось тепер у Білорусь прямуємо", – зі сміхом розповідає Воронкова. "Пробивши по базі" Воронкових, поліцейські дізналися, що Сергія вже затримували в Запорізькій області, і оголосили, що зараз за ним приїде ФСБ.
"Менти дізналися, що Сергій сидів у ямі, і сказали: "Та ми б вас самі перевели через кордон!" – сміється Тетяна. Утім, місцеве УФСБ не хотіло розбиратися, що сталося в далекому Запоріжжі, тож, на подив подружжя, їх відпустили й наказали їхати до Москви подавати заяву на новий паспорт, сказавши, що "колеги їх ще опитають".
Під час цієї бесіди Тетяна зрозуміла, що поки вони перебували в Запорізькій області, її телефон читали спецслужби. Один з фсбшників запропонував їй добряче подумати, кому вона надсилала повідомлення з проханням з нею більше не зв'язуватися через затримання Сергія. Вона стверджує, що текст того повідомлення працівник ФСБ зачитав їй практично слово в слово.
Автор фото, soyuz.by
Підпис до фото, Кордон між Росією і Білоруссю раніше можна було перетнути без огляду. Під час пандемії коронавірусу на нього повернули прикордонний контроль, і зараз тих, хто їде на територію Білорусі з Росії, зазвичай перевіряють
Зустрічі з московськими фсбшниками Воронкови вирішили не чекати. Повернувшись у Підмосков'я, Сергій у телеграмі замовив копію паспорта, який у нього вилучили під час затримання. Із цим підробленим документом подружжя змогло виїхати в Білорусь і вже з її території нелегально перейшло кордон із Литвою.
Через підроблений паспорт Воронкови мали ще одну проблему: тепер вже литовські силовики звинуватили Сергія не лише в нелегальному перетині кордону, а й у використанні фальшивого документа – у Литві це кримінальний злочин.
Перший місяць нового життя Воронков провів у СІЗО Каунаса, яке, втім, сподобалося йому значно більше за запорізьку яму.
"Після того, що було, там пансіонат закритого типу, – сміється він. – Двічі на тиждень душ, лазня. Постільну білизну міняють постійно. Будять, коли приносять сніданок. У карти грали, давали мобільні картки подзвонити – хоч щодня по 20 хвилин дзвони. У теніс [можна] грати, холодильник, мікрохвильовка. Спортивний зал, прогулянка щодня. Комп'ютер навіть є, але зайти з нього можна тільки на сайт gov.lt".
Автор фото, MINDAUGAS KULBIS/AP
Підпис до фото, У 2022 році Литва побудувала паркан уздовж кордону з Білоруссю
Литовський суд визнав Воронкова винним у використанні підробленого паспорта і засудив його до 26 діб арешту, які він вже провів у СІЗО. Але зараз у суді міста Пренай триває новий розгляд, у разі успіху він отримає компенсацію за термін, який відбув.
Сергій і Тетяна сподіваються якнайшвидше отримати притулок у Литві. Син, який залишається в Росії, дізнавшись про історію батьків, більше з ними не спілкується.
Колишній український куратор з СБУ про своїх помічників з Новолюбимівки не забув. Щоб литовська влада повірила розповіді втікачів з Росії, на його прохання 28 полк Національної гвардії України надіслав Воронковим персональні подяки.
"За всеосяжну підтримку військової частини та надану допомогу. Ваша самовідданість, доброта і готовність прийти на допомогу в найскладніші моменти дуже важливі. Завдяки вашій допомозі ми можемо успішно виконувати свої обов'язки і зміцнювати обороноздатність держави", – йдеться в документі, підписаному підполковником Євгеном Жаром (обидві подяки є в розпорядженні ВВС).
Посольство України у Вільнюсі також підтвердило, що сім'я Воронкових "мешкала в Україні на підставі посвідки на постійне проживання".
Підпис до фото, Сергій і Тетяна у Вільнюсі
На запитання, чи хотіли б Воронкови в майбутньому повернутися в Україну, Сергій відповідає: "Ви знаєте, якби в мене була можливість, я б хоч завтра поїхав".
Його дружина більш прагматична: "Сенс є їхати туди, де майно є. Якщо просто виїжджати в Україну – що там, що тут починати доведеться все з нуля".
На запитання, чи припускають вони для себе коли-небудь повернення в Росію, відповідають однаково – ні, ніколи. Сергій додає: "Якщо тільки в неї людське обличчя не проявиться. А зараз там нічого людського немає".
Його 87-річна мама живе в Росії і не розуміє, що відбувалося з сином увесь цей час.
Вона протилежних поглядів, і Воронков каже, що після початку великої війни дуже злився під час розмов з нею, навіть перестав їй на певний час телефонувати. Тетяна бере його за руку і м'яко каже: "Ні, ну я була проти цього, родичі все-таки, мама, ну треба якось намагатися стосунки підтримувати".
– Ви сумуєте за мамою? Ви навряд чи її побачите ще.
Сергій Воронков без зволікання відповідає: "Ні, не сумую! Не сумую".
